Опубликовано 26.01.2018 по предмету Українська література от Гость

Скласти казку про тигреня

Ответ оставил Гость

Жил-был тигр. И была у него семья. Самая настоящая крепкая семья — крепкая, надёжная. Младшего из детей тигра звали Тигриша. Он был хоть маленький, но проворный — с цепкими лапами, а главное — с красивыми полосками.
Но вот однажды тигрёнок полоски потерял. Не все, конечно. Смотрит на себя в зеркало — а части полосок не хватает. Малыш здорово расстроился.
— Я какой-то не до конца полосатый, — сказал сам себе Тигриша. — Ещё надавно полоски у меня были.
Расстроенный тигренок вышел на улицу. Мимо него важно прошествовал бурундучок. С полосками!
— Привет, Тигриша, — сказал бурундучок. — Славные полоски ты дал мне поносить. Мне они очень нравятся.
— Так вот куда пропали мои полоски, — подумал опечаленный тигрёнок.- Как я мог об этом забыть? Наверно, просто заигрался.
— Раз они тебе так нравятся, бурундучок, носи их, у меня и других полос много.
С тех пор бурундучок своим полоскам не нарадуется.
А тигрёнок стал внимательнее к своим полоскам относиться. Пригодятся ещё!Як тигреня родичів шукалоОповіданняУ тигра-тата й тигриці-мами було симпатичне смугасте тигреня. Воно не мало ні братиків, ні сестричок. І йому ні з ким було гратись. Одного разу тигреня запитало тигрицю:– Мамо! А в нас є родичі? Які вони? 
Тигриця поспішала на полювання, тому сказала лишень: 
– Так, звісно, є. Вони смугасті, як і ми. 
Й подалася у джунглі. 
Тато теж дуже поспішав – на роботу в цирк. Тому повторив: 
– Так-так, смугасті. І полюбляють їсти м’ясо. 
Й побіг на електричку. 
Тигреня замислилося: де ж цих родичів шукати? У джунглі йти самому страшно, а в місто – дорослі заборонили, кажуть – заблукаєш.І тут прямо на нього вибігла якась тварина, вся в чорну й білу смужечку.– Привіт! – гукнуло тигреня. – Ти наш родич?
Тварина сторожко відступила на кілька кроків і мовила:– Ні, не ваш. Наші родичі – коні. 
– Але ж ти в смужечку, як і я. 
– Ну то й що? – відповіла тварина. – Ми зовсім різні. Ось поглянь: у тебе кігті, а в мене – копита. 
– То хто ж ти? – запитало тигреня. 
– Я – зебра. 
Вона повернулась і подалася геть.Тигреня рушило на пошуки. Серед трави воно побачило невідоме йому створіння з прозорими крильцями, яке перелітало з квітки на квітку. Тіло його було розфарбоване чорними і жовтими смужками – майже як у тигрів. Тигреня торкнуло лапою квітку. Створіння злетіло з неї, незадоволено задзижчало і закружляло перед його носом:– З-забіяко! Ти заважаєш мені збирати мед. 
– А навіщо тобі мед? – спитало тигреня. – Хіба ти не м’ясо їси? Адже ми родичі. 
– Ні, не родичі. Наші родичі – оси і джмелі. У нас, бджіл, є крила, а у вас немає. У вас – зуби, а в нас – жало. 
Після цих слів бджілка стрімко злетіла вгору і зникла з очей.– Отакої! То хто ж наші родичі? – уголос подумало тигреня. – Виходить, одних смужок тут замало. 
І раптом воно почуло шурхотіння в кущах. За мить звідти висунулася симпатична чорна мордочка і сказала:– Няв! Я – твій родич. 
– Привіт! – радісно вигукнуло тигреня. – Як тебе звати? 
– Кіт,– сказав чорний звір. – Ну, кошеня,– додав, побачивши, який він маленький поряд із тигреням. 
– Але ж ти не смугастий. А моя мама сказала... 
– По-перше, ми, коти, буваємо і смугасті,– перебило кошеня. – А по-друге, це не головне. У нас із тобою ще є багато родичів – леопарди, барси, пантери, леви. І хоч вони бувають зі смужками, з плямами і без них, ми дуже схожі. Адже всі ми – з родини котячих. 
Тигреня і кошеня бігали й гралися цілий день. А увечері тату й мамі тигреня сказало:– Я тепер знаю, хто наші родичі. Познайомлюся з ними усіма – й ніколи не нудьгуватиму.
или 

Не нашел нужный ответ?

Если ответ по предмету Українська література отсутствует или он оказался неправильным, то попробуй воспользоваться поиском других ответов во всей базе сайта.


Найти другие ответы